2017-ий подарував нам купу чудових ігор, левова частка з яких могла похвалитися не менш якісним музичним оформленням. Власне, гідних саундтреків виявилося настільки багато, що довелося влаштувати марафон повторного прослуховування задля виокремлення особливо розмаїтих, колоритних, вигадливих і просто яскравих робіт. Як і в музичних підсумках минулого року, добра нам підвезли на різні смаки — від різнобарвної електроніки й оркестрівок голівудського рівня до фанку, фольку та інструменталок, зіграних у дві руки.

Втім, за півкроку до старту хотілося би згадати кілька ігор, чиї саундтреки є просто хорошими… і все. Assassin’s Creed Origins, Dishonored: Death of the Outsider, Get Even, The Legend of Zelda: Breath of the Wild, What remains of Edith Finch, Ghost Recon: Wildlands, Absolver, Horizon: Zero Dawn, Endless Space 2 i Hellblade — усі вони дають саме те, чого чекаєш від гри певного тону чи сетингу, і ні грамом більше.

А от що потішило наші вуха найбільше, що здивувало і засіло в мозку — неважливо, мова тут про весь саундтрек чи якусь одну композицію — усе воно опинилося у поданому переліку. Приємного прослуховування!

Wolfenstein II: The New Colossus

Днями ветерани id Software підтвердили фанатську теорію про те, що Бі-Джей Блажкович — прадід Піхотинця з DOOM. Тож нічого дивуватися тому, що в саундтреках Міка Ґордона до цих двох серій простежуються певні подібності. Так, при роботі над DOOM композитора просили обійтися без гітар (хоча зрештою вони туди проникли, просто у значно меншому обсязі, ніж здається вухам), тоді як мелодії для The New Colossus майже повністю гітарні. Лише коли проти нас на бій виходитимуть технологічні поріддя Нового Рейху, то музика передаватиме привіт марсіанським пригодам Піхотинця (ось приклад).

Втім, DOOM — це гра однієї емоції, тоді як Wolfenstein II має значно багатшу історію та набір ситуацій, а отже і саундтреку потребує гнучкішого. Тому на всяке ревіння клавіш, що їх прогнали через 5 компресорів, припадають такі композиції як Mein Leben, Überviolence тощо. Ну і куди ж без неймовірного епізоду катання на Панцерхунді?

Destiny 2

Про цю, за відсутності більш доречного й цензурного слова, гру за останні кілька місяців було сказано чимало різного. Втім, три речі завжди згадували теплими словами — приємну стрільбу, розкішну роботу художників та саундтрек Майкла Сальваторі, який навіть найзануднішим моментам і без того млявої кампанії надавав величі, ваги та пафосу справжньої космічної пригоди.

Ця музика варта більшого, ніж Destiny 2. Сальваторі перевершив сам себе і створив оркестрові композиції, які би зробили честь багатьом фільмам. Якщо вам не вистачає посидючості на весь саундтрек цілком, то прослухайте хоча би композиції The Farm, What we fight for, а особливо перлину всієї збірки — Journey.

Hollow Knight

Комашиний світ у Hollow Knight воістину прекрасний. Він то відверто моторошний, то меланхолійно-млявий, то гнітючий, то яскравий і фонтанує життям. Саундтрек Крістофера Ларкіна вийшов якраз йому до пари. Неважливо, досліджуєте ви чи долаєте чергового боса — тут завжди заготована доречна мелодія. Особливо тішить те, що Ларкін не став ігнорувати слово “лицар” у назві гри — підбір інструментів та мелодика багатьох композицій вряди-годи нагадує фолькові мотиви народностей Британії. Скажімо, Queen’s Gardens i The White Lady запросто могли би бути музсупроводом якогось (мультфільму) за мотивами історій артуріанського циклу.

Прослухати всі композиції Hollow Knight можна тут, а від себе раджу звернути увагу на Hornet, City of Tears, Mantis Lords і дві вже згаданих мелодії.

Rime

Основне завдання, яке стояло перед Rime — бути красивою. Музичне оформлення виконує точно таку ж функцію. От треба, щоби в гравця перехоплювало подих і серце тьохкало щонайменше раз у 10 хвилин — ось, тримайте півтори години натирання ваших вух шовком.

Здавалося би, що з того? Красивого ліричного музла повно, то чому ж виділяти саундтрек Rime? Все просто: він не загубився на тлі Destiny 2 i Hollow Knight, які цього року вщент затоптали поле під назвою “красива оркестрівка”. Плюс композитор Давид Ґарсіа Діаз відразу вирішив пальнути з найбільшої гармати, тому тицькайте на відео внизу — і вам відразу поллють мед у вуха.

Cuphead

Cuphead не зазнала би й десятини свого успіху, якби не її унікальна обгортка. Власне, її навіть важко спершу прийняти за гру — це повноцінний ретро-мультфільм, просто інтерактивний. Те ж саме стосується і тамтешньої музики. Це не типовий саундтрек як музичне оформлення якогось твору, а радше повноцінний тригодинний концерт, де вас із ніг до голови обмазують першокласним джазом, свінґом і реґтаймом.

Тут вся справа у композиторі. Барабанщик Крістофер Меддіґан призвичаєний саме до живих концертних виступів. Він уже 8 років є учасником Національного балету Канади, а також регулярно виступає із понад двома десятками різноманітних оркестрів і джазових ансамблів у Торонто. І для Cuphead він робив усе так, як уміє і як любить.

Музику подібного штибу рідко зустрінеш навіть у музсупроводі кіно, а про ігри взагалі казати нічого. Та і виділяти якісь окремі композиції, коли тобі пропонують отаке — вкрай невдячна справа. Тож ось вам відразу вся добірка (а охочим — ще відео з репетицій Flower Fury та High Seas Hi-jinx.

Prey

Для композитора важливим є вміння бути різним і впізнаваним водночас, зберігати власний почерк. Мік Ґордон належить саме до таких авторів, що доводить саундтрек до Prey. Гітари, синтезатор, 30 кг компресорів — технологія та ж, а мелодика геть інша. Втім, це саме той супровід, якого потребує космічна пригода типу Prey, з однаковими дозами моторошності, химерності, меланхолії та величі.

І так, якщо вам здасться, що Into the Tunnels і Stranded порівняно з рештою мелодій є музично біднішими та дещо тиражними — це тому, що їх писав не Ґордон, а двійка інших композиторів. Особливо це чутно на контрасті з Everything is goind to be okay, Typhon Voices, The Phantoms i Alex Theme.

До слова, останніх дві пісні у добірці написав теж не Ґордон, а художній керівник гри Рафаель Колантоніо. Semi Sacred Geometry, щоправда, вкрай на любителя, а от Mind Games — хороша штука.

Ruiner

Стильний екшн Ruiner отримав собі до пари гідний саундтрек, який прекрасно доповнює тамтешнє ультранасильство. У розпалі бою, розтовкуючи ворожі черепи трубою, вуха вловлюють не стільки тонкощі мелодії, скільки загальний ритмічний малюнок, і отаке невпинне гупання бочки та грузні синтезатори створюють доречне, навіть дещо гіпнотичне тло. І для того, щоби насолоджуватися такою музикою, не обов’язково закидатися наркотиками, приєднуватися до і без вас масової оргії чи починати неконтрольовану серію вбивств у нічному передмісті.  До речі, в переліку композицій є і трек української ді-джейки Аліни Вовк “Доля”  (за тим же посиланням знайдете і решту збірки).

Проте все це блідне на тлі Paranesian Circle від Сусуму Хірасави — ага, того самого, який написав музику до “Берсерка”. Так-так, я знаю, що це пісня 1994-го року і  вона підпадає під ту ж логічну для цієї рубрики заборону ліцензованої музики — так само як Just Like Sleep для Hellblade (2014) чи ота срана ЄДИНА пісня зі The Surge (2013) — але вона настільки прекрасна, що вибачте, просто не можу не згадати її окремо. Лише один раз, в якості винятку з правила. Ну будь лааааасочка.

Pyre

Повертаючись до теми авторського почерку, доречно буде згадати Даррена Корба. Навіть якщо не знати цього заздалегідь, то вистачить декількох секунд, щоби зрозуміти: “О, це той же дядько, що написав музику до Bastion i Transistor”. Специфічна гармонія, соковиті біти та характерне звучання гітари плюс додатковий вокал Ешлі Баррет — все на місці.

До всього, порівняно з попередницями, саундтрек Pyre, так би мовити, рівніший. Повноцінні пісні не тягнуть на себе ковдру, як у Bastion i Transistor. Всі композиції тут більш-менш однакового рівня якості, без очевидних фаворитів та слабких мелодій. Кому що зайде найбільше — це вже питання смаку.

Втім, одна дивовижа все ж є — Bound Together, заключна пісня гри, тривалість і текст якої безпосередньо залежить від того, яких персонажів ви порятували.

Divinity: Original Sin 2

Після звістки про смерть Кирила Покровського, традиційного композитора серії Divinity, виникло певне занепокоєння стосовно музики для Original Sin 2. І нехай частково, але воно все ж справдилося. Заголовна тема сиквелу — просто *прицмокує* Попередниці явно не вистачало настільки виразного центрального мотиву, який легко і впізнати, і наспівати самому.

До всього, Divinity: Original Sin 2 вручила нам опцію, яку хочеться бачити в інших іграх. У меню створення персонажа гравець також може обрати один із чотирьох домінуючих інструментів, які впливатимуть на аранжування певних композицій. Їх у саундтреку є по 4 окремих версії. У решті композицій, де різниця партій не настільки критична, у самій грі (а не в наведеній збірці) є пресети з різними гучностями віолончелі, тамбури, лютні та флейти бансурі. Ну а що — раз є змога створити персонажа на свій смак, то чом би не мати хоча би мінімального вибору в ігровому саундтреку?

Persona 5

Басисти — вічні ображенці музичної спільноти. Про них існують сотні анекдотів, їхню роль вважають найлегшою, а їх самих — безнадійно тупими. Ну гаразд, здебільшого так воно і є. Та якщо мова заходить про хороший ансамбль, то ритм-секція (бас і барабани) — це серце всього гурту, пульс вашої музики. І так само як бувають моменти в житті, коли ваше серце з тих чи інших причин ладне вискочити з грудей, так само і вправний басист творить дива зі швидкістю вправності своїх пальців.

Persona 5 навалює бас, як ваша бабуся вареників вам у тарілку. Звісно, не без винятків, але в цілому саундтрек є доволі-таки приємним для вух бас-фестом. Прослухати його повну версію можна тут, а від себе раджу Wake Up, Get Up, Get Out There, Alleycat, Regret, Tokyo Emergency, Beneath the mask, і особливо Rivers in the Desert.

Night in the Woods

Night in the Woods — прекрасна і водночас парадоксальна гра. Про звірят, але про людей. Небагатослівна, але промовиста. Моторошна, але весела. Гнітюча, але оптимістична. Ясна річ, що подібній історії потрібен такий же варіативний музсупровід.

У своїх композиціях Алек Головка, як і сама гра, не боїться жонглювати елементами та робити обманні маневри. От грає собі веселий мотивчик і тут бац! — мелодія різко стає похмурішою. Або навпаки. Здається вам, що перші півхвилини доволі одноманітні — заждіть, далі композитор щокілька секунд вводитиме нові елементи. Ну і це не кажучи про мішанину жанрів — тут і в нас і мотиви кантрі, і гаражний рок, і блюз, і навіть чіп-тюн для тутешньої “гри у грі”. Саундтрек Night in the Woods (слухати тут), принаймні його левова частка — це музика, під яку вам стає не весело, не сумно, не лячно… а просто добре. Власне, так само, як і по закінченню гри.

І так, прослухати варто геть усе, навіть скіти на 5-15 секунд. А якщо кому хочеться відразу до жирного, то вмикайте Trailer, Title, Home Again, Ol’ Pickaxe, Die Anywhere Else, Library Investigations, Long Fall та End Credits.

Finding Paradise

У кращі свої моменти Finding Paradise тримається десь на рівні To the Moon, решту плентається на кілька кроків позаду. Втім, тутешньої музики це майже не стосується. “Майже” — тому що наявна пісня Лори Шіґіхари є чи не найслабшою композицією альбому, тоді як 6 років тому все було з точністю до навпаки. Та й минулорічна I Am Setsuna показала, як з одного фортепіано можна витягнути композиційно багатий ігровий саундтрек з купою виразних мотивів.

Зате сам Кан Ґао неабияк потішив, написавши в’язку достойних композицій, окремі з яких з яких мають по кілька специфічних версій — мова тут передусім про Time is a Place, Paradise та The Scale Theme. До всього, він помітно переробив Having Lived, і з новими партіями віолончелі та вкрапленнями гітари мелодія стала звучати значно соковитіше. Ну а однозначно царює тут кінцева тема, якою пан Ґао неодноразово дражнить впродовж усього проходження, але тільки під завісу дає насолодитись нею сповна.

Battle Chasers: Nightwar

Єспер Кюд знову на коні! Після шести років клепання задовільних саундтреків, славетний данець (хай і не у дві руки, а за співавторства віолончеліста Кларка Пауелла) ушкварив, як у старі-добрі.

Попри геть тиражні фентезійний сетинг та історію, музичне оформлення максимально дистанціюється від цих кліше (втім, неприємні винятки все ж є, як-от стартова мелодія чи A Hidden Dagger). Натомість композитори вирішили змішати східні мотиви з хіп-хоп ритмами, приправляючи їх почергово партіями то віолончелі, то фортепіано, то характерної флейти. Та що там, в плані колориту музика Battle Chasers заввиграшки обходить For Honor, Absolver i Nioh разом узяті, хоча за логікою речей саме вони мали би обсмоктувати цю тему до кісточок. Фентезі-хоп із японськими фольк-нотками? Дайте два!

Вашій увазі пропоную повний саундтрек із тайм-кодами, але все ж нагально раджу звернути увагу на композиції The Beginning , Dreaming of Crits, When the Smoke Clears, Godspeed , Loftbuckler, Mud&Lead, Blood Red i Full Moon.

Nier: Automata

В одному зі своїх інтерв’ю Йоко Таро розповідав, що Кеїчі Окабе, композитор Nier: Automata, дуже любить гроші. Саме тому він терпляче виконував усі забаганки Таро, який хотів, щоби музичне оформлення Nier: Automata максимально органічно працювало з рештою твору. Хтось інший давно би вже гримнув дверима, проте Окабе не мав жодних проблем із тим, що якийсь п’яничка постійне лізе в твою роботу і каже, що тобі слід робити.

Ми от постійно звертаємо увагу на те, як та чи інша композиція сприймається у відриві від гри. Забираємо гру, ситуацію, саме відео — і ось у нас залишається просто мелодія. З Nier: Automata це не працює. Точніше, працює, але не так. У своїй співпраці Таро та Окабе створили саундтрек, максимально інтегрований в гру, який живе та розвивається з кожною новою подією на екрані. Більшість композицій має три версії — тиху, збалансовану та динамічну — з різним набором інструментів, плюс кожна з них має версію з вокалом. Тобто фактично замість однієї мелодії в нас є 6, які залежно від ситуації, переростають одна в одну. І чимало праці композитор та режисер вклали у створення органічних переходів, які технічно дозволяють годинами тасувати мелодії без єдиного провисання.

Так, композиції з Nier: Automata не втрачають своєї краси та насиченості у відриві від гри. Проте зникає магія. Окремо від гри ви слухаєте кілька шикарних мелодій, а в грі це одна-єдина пісня, яка розкривається, багатшає і змінюється в контексті того, що відбувається на екрані. Metal Gear Rising та Civilizaion VI свого часу рухалися в цьому напрямку, але це геть інший рівень. І саме ця небувала інтеграція в плоть інтерактивного медіа робить музику Nier: Automata найкращим ігровим саундтреком не лише 2017 року.